в пам’ять про маленьку собачку пуню :( | Kovpack's blog
27. Вересень 2011 · Коментарі Вимкнено до в пам’ять про маленьку собачку пуню :( · Categories: Особисте · Tags: , , , , ,

сьогодні в мене на руках померла пуня… сподівалися з дружиною, що виживе, але, видно, не судилося. пуня підхопила якийсь вірус (вона ж маленька – мопс). позавчора ввечері була якась невесела. вчора в обід їй стало гірше, не хотіла їсти. відвезла дружина до ветеринара, пуні зробили 7 уколів, поставили крапельницю. ніби трохи повеселішала, їсти так і не захотіла. вдома клізму зробили, бо вірус пошкодив кишечник і в неї текла кров. коли лягали спати – вона не так сильно стогнала і важко дихала, як в обід, але… вранці о сьомій годину сьогодні зрозуміли, що марно надіялися – пуня вже не чула, не бачила, не ворушилася сама, не відкривала очі, тільки ледве дихала… і в обід померла в мене на руках, коли я хотів її хоч водою напоїти… :( раз ковтнула, а через хвилину перестала дихати… не пам’ятаю, що за вірус її, маленьку, так швидко вбив. не знаємо навіть, де вона його підхопила. ветеринар сказав, що можна підхопити тільки від дварин повітряним шляхом, але вдома, якби захворіла він домашньої живності, то це би сталося давно. в той день, коли їй стало погано, сусіди випустили нам під сітку зі свого боку в загорожу хрюш, на яких пуня гавкала. тоді й увечері їй стало погано. може, від них?! іншого пояснення нема.

шкода щенятка – пуні було тільки шість місяців. щиро думали, що вона оклигає, але виявилося, що пуня слабша, ніж очікувалося.

сьогодні повертався додому, а пуні біля порогу нема. і з трави не виглядали її вуха, які вона тільки два тижні тому навчилася піднімати. і не чути гавкоту. і більше не буде бігати по підвіконню знизу на кухні, як вона любила: заходила у вікно, яке на рівні землі, ходила по відвіконню (частіше бігала і крутила задом з тим кумедним хвостом, який на кінці був чорним і виглядав, як пензлик, тільки короткий), лягала там і дивилася, що робиться в кімнаті. а ще гралася з кицькою – ровесниця її. смикала кота за хвіст, боролася з ним, бігала, стрибала – вони один одному як раз розмірами підходили. а ще вміла сидіти, витягнувши задні ноги вперед і повернувши назад свій обрубок хвоста, випрямивли спину та зігнувши передні лапи, як сурок. або так само, як сурок, стояти. або плавала у ванні – водоплаваючою була. маленька така, вся руда… і ще стогнала, коли багато їла. а коли бігала зі мною чи з кимось на город чи просто гуляла – то дихала, наче хрюкала :) вона ж маленька. мій один крок – її десять. шкода її, бо було, що згадати. і шкода дружини, яка пуню дуже любила і сильно переживала. і буде переживати і плакати за щенятком ще довго… надіюся, правда, що вона зрозуміє, що тепер пуні не боляче, що вона вже там, де їй теж буде не гірше. похоронив пуню під деревцем на городі.

а чому це все писав? бо не бездушне я створіння. і хочу, щоб десь залишилася пам’ять про собачку. можливо, пройдуть роки, і це забудеться, але, можливо, хтось прочитає це – і частина спогадів буде з тою людиною. так і пуня житиме. вона ж була живенька, хотіла жити, от і буде, хоч і по-іншому. а щоб ту гарнюню можна було краще уявити, я пізніше додам сюди кілька фотографій. шкода тільки, що не всі хороші епізоди сфотографував, та й узагалі зробив мало її фотографій, бо сподівався, що наша пуня житиме довго і щасливо. жила вона щасливо, хоч і не довго…

Comments closed.