19. Вересень 2011 · Коментарі Вимкнено до донецьк – руйнуємо стереотипи · Categories: Відпочинок, Враження, Подорожі · Tags: , , , ,
донецьк, місто. поїздка в донецький національний університет. якась будівля.

донецьк, місто. поїздка в донецький національний університет. якась будівля.

донецьк. цікаво, хто що про це місто думає на західній україні? дивно, але точно те саме, що й думає більшість, донедавна думав і я. але наголошу на слові “думав”, бо вже – кардинально змінив свою думку на протилежну. можливо, я не можу дати об’єктивну оцінку усьому новому, що побачив, і що мене дуже здивувало, але в будь-якому разі – здивування тільки приємне.

почну з того, що мені розповідали про повітря, про чорні кросівки, якими стають білі кросівки після години прогулянки по місту, від різнокольорових (від фіолетових до зелених) хмар, які літають над містом над місцями, де розташовані величезні заводи. дивно, але ніяких хмар я там не побачив. звісно, дихати не дуже легко, якщо ти звик до життя на окраїні малого міста чи в селі, але дихати можна :) і точно не можна порівняти це з повітрям, вдихнувши яке в тебе виростає зайва ногу чи рука :) не помітив я й сажі та всього того пилу, яким мене лякали люди, які начеб-то там були. нема там такого – місто дуже приємне. в день, коли його відвідував, було сонячно, усе цвіло, і якась бабуся продавала квіти неподалік від донбас палас, чи як той готель називався.

щодо людей і їх настроїв – це особлива розмова. блукав з подругою по місту, зупинив кілька людей, питав, як пройти (українською говорив, звісно), мені чемно відповідали! ніхто на мене не тицяв пальцем, ніхто не дорікав чи обзивав бандерівцем тощо. дехто взаалі сам зупинявся та питав, чи не допомогти, коли бачили, що ми втупилися в карту і не знали, куди далі правильно повернути! більше того – дехто навіть намагався балакати з нами українською, що мене вкрай здивувало. не бачив я там поганих людей, не бачив нервових і таких, якими описують донеччан. мені сподобалися люди. вони нічим не відрізняються від тих людей, які тут. можливо, дечим ті люди мені більше подобаються, ніж наші (одне точно скажу – в донецькому національному університеті всі працівники поголовно золоті, якщо порівнювати з працівниками – це я не про викладачів, а всяких бюрократів, – які знаходяться у волинському національному університеті імені лесі українки). всі привітні, чемні.

ось кілька фотографій, які зробив телефоном (на якість не нарікати!).

хоча були й винятки, але вони бувають усюди. на вулиці зустрів двох молодиків напідпитку, один з них ледве тримався на ногах та перехиляв пляшку пива, виливаючи в горлянку рештки пійла. зустріли й по вулиці одного мажора на дорогій машині, який викрикував услід кожній дівчині, що він хоче з нею переспати і чи та не хоче з ним поїхати (коли повертався назад тією самою дорогою за півгодити, то його вже не застав – не знаю, правда, чи пощастило йому, чи нарешті хтось з дівчат угрів йому добряче чимось твердим поміж ноги). але це таке. виродки – вони всюди є.

загалом враження дуже приємне. донецьк навіть більше сподобався, ніж київ. отак-от.

Comments closed.